Проблема явна

На смітті можна робити політику, гроші, а можна від нього і загинути. Так як крихітка Цахес у власних відходах в нічному горщику. Ми завжди маємо вибір та зрештою помиляємося. Даний мисленнєвий екскурс присвячений питанню, що робити зі сміттям. Питання не нове, але не втрачає сенсу у цілому світі по сьогодні. Адже фільтрати звалищ отруюють грунти і води, а продуковані гази токсичні для живих організмів. Ми дедалі більше споживаємо і виробляємо значну кількість відходів, неконтрольований ріст яких може унеможливити можливість бути нам чи то нашим онукам свідками другого пришестя Всесвітнього Потопу. Я спробую узагальнити побачене і почуте на рівні поза межами професійності та компетентності, як особа, що має свій рівень рецепції та рефлексії та прагне суб’єкт-об’єктної взаємодії.

Тарту, що в Естонії

За допомоги Регіонального екологічного центру в особі Kaidi Tingas пан Rein Haak, очільник відділу комунальних послуг, розповів про муніципальну систему управління відходами в місті Тарту. За його словами естонське місто до 2020 року планує повторно використовувати 50% своїх відходів. Для довідки, Естонія потопала в стихійних та неконтрольованих сміттєвих звалищах до 2008 року, а потім приблизно 7% населення країни вийшло на акцію Lets do it та прибрало те неподобство. З тих пір вони просто не смітять...   

Жителі Тарту, як і інших міст даної республіки, сортують відходи на пластик, скло, папір та органіку. Пан головний комунальник показав багатоквартирний будинок, біля якого розміщені сміттєві бункери, один з чотирьох найбільший. В три, менші за розмірами, городяни викидують сортоване сміття, а у великий несортоване. Завдання для жителів будинку наступне – зекономити на оплаті послуг за вивезення. Чим більше сортують – дешевше обходиться, якщо заповнюють великий бункер, не сортують – в рази дорожче послуга. Якщо в будинку якесь ворохобне кидатиме змішані відходи в малі бункери до сортованого сміття, тоді плата за вивіз дорожчає і по тарифу так званого великого бункера платитиме весь будинок. Відсоток таких випадків мізерний. Сусіди вираховували сєпарів і здавали їх комунальникам. До штрафів не доходило, обходилося профілактичною бесідою з мером. Для довідки, у Тарту проживає близько 100 000 людей і кілька бродячих собак, і ті косять під єнотовидних.

 

У Тарту є сортувальні майданчики – плаци на підвищенні, до яких під’їзджають вантажівки. Кожен контейнер заповнюється чітко визначеними відходами: меблі, рослинні відходи, будівельне сміття тощо. До даних майданчиків приїздять свідомі естонці та, наприклад, на орендованому причепі загружають викошену траву та рубане гілля зі свого садка. А якщо не хочуть самі приїхати, то за них це можуть зробити комунальники.

Також є в цьому місті пакувальна компанія Pandipakend, що організовує збір, транспортування, сортування, облік та переробку упаковок з пластику, паперу та металу, за які передбачається відшкодування коштів по всій Естонії. Виявляється, що на законодавчому рівні уряд Естонії зобов’язав виробників упаковок збирати свою продукцію і повторно використовувати. Таким чином тут з 2009 року запрацювала депозитна система повернення упаковки. Виробник упаковки у вартість своєї продукції закладає 10 центів. Споживач, який купив продукт з упаковкою відповідного маркування, може здати її та отримати за це кошти, які може кинути на картку, зняти готівкою тощо. Збір упаковки проводять магазини, які теж зобов’язані законом. А магазинам компенсують витрати щомісячно виробники упаковки.

Зі слів місцевих жителів стає відомо, що накопичувати депозити їм не до вподоби і вони просто повертають упаковку магазинам без власної на те користі, а в барах та інших закладах громадського харчування – мови нема.

На питання, чому в Естонії не смітять, відповідають банально – якщо мама з татом несуть сміття до урни, то і дитина бере приклад; і двірникам добре платять.

Вінниця, що в Україні

За допомоги Волинського ресурсного центру в особі Руслани Стасюк керівник сортувальної станції при КУП «ЕкоВін» Ярослав Барановський розповів про збір, вивіз, сортування вінницького сміття та утримання міського полігону побутових відходів поблизу села Стадники.

Як і в інших містах України даний полігон був у занедбаному стані та перевантаженим. У 2008 році там жила популяція бомжів кількістю 600 осіб, які коптили кабелі, обмотку, смажили, варили їжу, плодилися за законами природи. Поряд з цим метан, який утворювався при гнитті відходів, самозаймався. Горіння і тління полігону було звичним явищем, логічним продовженням якого було забруднення навколишнього середовища діоксинами. Для довідки, діоксини утворюються при горінні хлоровуглеводнів, пластику, і спричиняють в людському організмі онкозахворювання, зниження імунітету, загострення хронічних захворювань. Діоксини можуть накопичуватися як в живих організмах, так і в грунті, воді, вдихатися разом з повітрям. Дані токсини можна зруйнувати лише спалюванням при високих температурах.

Після перемоги над племенем полігонних аборигенів, КУП «ЕкоВін» розпочало дегазацію сміттєзвалища -  провели труби і спалювали метан за Кіотським протоколом. Але в 2014 році все змінилося завдяки співпраці міської влади з педантичними німцями. Відтоді було встановлено модуль, який спалює газ та генерує 1 мВт електроенергії в годину, яка продається за зеленим тарифом. Також модуль може акумулювати теплову енергію.

За підтримки громадських організацій у Вінниці впроваджено двофракційний збір сміття. Вінничани розділяють відходи на суху та вологу фракцію. Волога фракція, органіка, вивозиться на полігон, а суха – на сортувальну станцію. Таким чином сортувальна станція розвантажує полігон, наприклад, куб із пластику вагою 200 кг містить 6000 спресованих пляшок. І це дається дуже важко.

На питання про можливість впровадження цінової політики на послуги вивозу сміття, як в естонців, задля сприяння мотивації населення до сортування, Ярослав Барановський навів приклад із власного досвіду. Жителі одного з новостворених житлових комплексів звернулися до комунального підприємства з пропозицією зниження для них цін на послуги за рахунок впровадження сортування відходів по європейському зразку, проте експеримент не вдався. Жителі не були готові. Вінничани і досі не готові, стверджує керівник сортувальної станції і покладає надії на молоде покоління, віруючи в те, що інформаційна кампанія по роздільному збору сміття дасть свої плоди в майбутньому.

Про сміття ментальне

Порівнявши дві ситуації, що склалися в Тарту і у Вінниці (слід зазначити, що у Вінниці ще куди краще, ніж у інших містах України), нам ще досі важко, маючи дві руки, сортувати відходи в дві фракції, а ще важче очистити свої ментальні тіла. Скалки совкової буденності засіли глибоко в свідомості старших поколінь на стільки, що і молоді, контактуючи з такою скловатою починають, ранитись. І від ран тих зростає жлобство, фундаментально підкріплене безвідповідальністю. Всі очікують, що хтось за нас все зробить.

І все ж таки, чому ми любимо так смітити?

Можна розглянути це питання  з погляду піраміди потреб Маслоу. Американський психолог першим дав натяк про те, що дурні, бо бідні. Проте це займе багато часу. Тому відповідь проста – безкарність.

І що робити?

Навчати молодь. Доводити сортування відходів до автоматизму. Динамічний стереотип ніхто не відміняв. В цій штуці є умовний подразник. Так от, для молоді це може бути заохочення, а для дорослих – покарання.

А поки ми самі не бажаємо жити за правилами. Бо ми заполітизували все своє життя. Сільський голова не хоче штрафувати односельчан за порушення правил благоустрою, бо це ж сусіди, куми, родичі, які тебе обирають на виборах; міський голова не хоче робити рейди з інспекторами благоустрою, бо ж вибори в будь-який момент можуть статися. А люди тим часом кричать, що то влада винна у всіх негараздах, і продовжують смітити.

Я запитав у дядька Google: «що є найголовнішим для українців?» Він дав мені 3 900 000 відповідей, найперша з яких є збереження санкцій проти Росії, а друга – телевізор!

Я запитав вдруге у дядька Google: «що є найголовнішим в Україні?». Курс на євроінтеграцію та децентралізацію.

Я запитав втретє: «хто найголовніший в Україні?» Перша відповідь із 3 020 000 – «главный продюсер Евровидения», а потім вже інші події і коментарі.

Ми охоплені інформаційним сміттям, плітками, срачами і в цьому настільки давно загрузли, що сміття фізичне для нас виглядає квіточками в порівнянні з тим, що заливають нам у мізки. Ми розгублені, зневірені, знервовані та психологічно зґвалтовані. Спробуйте з такими щось зробити путнє. Коли тут суцільне розпуття ціннісних орієнтирів.

Тому, для того, щоб країна почала заробляти на смітті та її громадяни перестали зводити стихійні звалища, необхідно, щоб ми знову стали людьми, а не речами, засобами, одиницями, штуками.

До цього треба йти через очищення… Не влади! Бо влада усюди однакова. І, як Лев Толстой казав, «все знают, что, напротив, люди, находящиеся у власти – будь они императоры, министры, полицеймейстеры, городовые, – всегда, вследствие того что они имеют власть, делаются более склонными к безнравственности, т. е. подчинению общих интересов личным, чем люди, не имеющие власти, как это и не может быть иначе». А треба рухатись через очищення ментальне. В першу чергу нам всім слід відмовитися від надлишку непотрібної інформації. Уникайте негативну інформацію. Коли нам щось розповідають, ми повинні запитувати себе, для чого це нам кажуть.

В другу чергу ми повинні говорити розважливо, не витрачати час на пусті балачки. Якщо ми хочемо змінити щось, то повинні говорити про це з людьми, які до цих змін матимуть чи мають відношення. Якщо ви не отримали підтримку, то не хвилюйтеся, не гнівайтеся на опонентів, бо, якщо ви праві, то згодом вони це зроблять самі. І, взагалі, перш ніж галакати про вирішення проблем, визначіться для себе – ви хочете просто попіаритися чи дійсно щось зробити. Щоб потім не робити собі сексу з мильної бульбашки. Спершу робіть, а потім говоріть.  

В третю чергу ми повинні відчути своє тіло та його потреби, зрозуміти, що ми є живим організмом. Намагатися думати позитивно. Нам треба відновитися емоційно. Відвідуйте природу.

В останню чергу, іноді приділяйте себе добрим справам на благо суспільства і не чекайте дяки за це. Наприклад, приберіть сміття після когось, навіть в присутності того самого бидла, не вступаючи в полеміку. Нехай потім насмітять ще раз. Одна знайома мені розповідала про подругу, яка висаджувала саджанця біля свого під’їзду і хтось завжди його виривав. Так вона робила 12 разів, і 12 разів його виривали. На 13-ий раз саджанець вижив. Пам’ятайте, умовні рефлекси без підкріплення та повторення згасають. Собаки Павлова вам в поміч!

Ми просто повинні пройти свій шлях.   

Юрій Балюк

2017-07-12